Česká centra, Czech Centres

Česká centra / Czech centres - logo

Програма

18 жовт. 2013

"Маргаритки", режисерки Вєри Хітілової. Коментує Роман Кабачій

Творчість чеської кінорежисерки Вєри Хітілової є одним з найбільш виразних доказів того, що празька весна таки існувала, і що після її придушення в 1968 р. це вже була не творчість, а так – "ходіння на роботу". Найбільш яскравим прикладом цієї творчості стала стрічка, внесена у тисячу найкращих фільмів світового кіномистецтва під номером 567 – "Маргаритки".

Жанр фільму визначається як абсурдистська комедія. В цих словах і мало, і багато. Адже першим запитанням, що виникло у мене, було: "як його дозволили зняти комуністи"? І це навіть після ознайомлення з низкою комедій та історичних фільмів часів комуністичної Польщі, колі я вже мав трохи досвіду у зчитуванні меседжів антирежимних режисерів через історизм та сміх аж до сарказму. Проте доведення до абсурду того, що пропонували комуністи, було одним із ходів Хітілової. Хоча в часи появи того фільму мотиви пояснювалися інакше.

Звісно, режисерка відкидала критику про вплив на свої роботи естетики Жана-Люка Годара: про присутнє в них "відчуження", звернення до інтелекту глядача, котрі привносить у канву фільму політичну актуальність, руйнуючи усталені міфи. Але попри те, "Маргаритки" все ж називали нонконформістським та антитоталітарним. А ще дадаїстським і феміністським – про що пізніше.

Лише подумати: як може бути не антикомуністичним фільм, в якому дві головні героїні – в той час, як інші трудящі працюють, – вилежуються на широкому "траходромі", очікуючи на нові й нові телефонні дзвінки від чоловіків (головно старших, аби їх розвести на ситну вечерю). А ще поїдають у розмовах про любов сосиски та банани (додумуємося чому), і до того ж, перекислий кавун з малосольними огірками разом («Треба щось придумати, аби життя стало ще гіршим!») – просто "з жиру" бісяться. Ось він, загниваючий Захід – наступає!

Дві подруги Маржинка та Маржинка – блондинка і брюнетка, які однак грають роль переконаних блондинок, впевнених у собі, радісних та щасливих. "Веселі та юні створіння", "дві неймовірні дівчини" – можна про них прочитати у анотаціях до фільму. Так от, уявити їх у дійсності радянського часу неможливо. Хіба як антитезу і головну суть цього абсурду. Ці ролі виконали – і тут можна вжити слово геніально – Івана Карбанова (блондинка) та Житка Церхова (брюнетка).

У цьому фільмі Хітілова дозволила своїм народженим у 40-х роках акторкам "побувати на Заході". Вони мають стильний сексуальний одяг (гра кольорів це окремий плюс), удень ходять на пляж, а ввечері – до ресторанів та кабаре. До кабаре вони проносять свої пляшки з напоями, аби не витрачати зайві гроші. У ресторанах, нібито випадково, одна Маржинка підсідає до іншої в ролі сестри, котра на той момент уже знаходить старшу жертву на вечір: "Чому ви хочете нас зіпсувати?". Звучить демонічно, як на той час.

Напоївши отетерілого та ласого до жінок стариганя за його ж гроші до "сраної немочі" (вибачаюся за одне знане від моєї матері прислів’я), Маржинки переконують його, що він запізнюється на потяг, а на вокзалі відправляють самого куди потяг завезе.

 

Від нудьги дівчата граються у власну розбещеність та зіпсованість . (Як тут не згадати цьогорічний рейтинг, у котрому українці були на 13-му, а чехи – на першому місці в світі з розпусності). Але час від часу прокрадаються нотки справжнього життя і змушують їх задуматися, чи в правильному шляху вони йдуть. І все ж режисерка не відступиться від призначеної їм долі, адже у "правильному" суспільстві таким неробам місця немає. "Ти не працюєш, не зареєстрована. Значить, доказів твого існування немає", – нам знайоме ось це реальне "місце людини" під комуністичним сонцем: "без бумажки ти букашка". У пошуку самих себе героїні відправляються за місто.

Там вони дуже дивуються двом речам. Перша – тому, що чоловіки їх не помічають. Як це може бути? До цього все існування Маржинок зводилося до того, аби довести свою значимість для чоловіка, зробити так, щоб він благав повернутися або хоча б піти з ним на вечерю. "Нас дійсно ніхто не помічає. Може ми якісь недолугі?", – дивуються наші фліртувальниці з садівника та трудящих, котрі масово їдуть на велосипедах до своїх дуже важливих занять на фабриках і заводах. "Оце життя!! Вставати в таку рань…", – до такого трибу життя празькі красуні не звикли, тож це друге, що їх насправді дивує.

Апогей деконструкції та самознищення наступає тоді, коли Маржинки потрапляють до пишного банкету, накритого в очікуванні якихось партійних бонз. Вони голодні: "Де?? – Що?? – Їжа!!". Голодні, як і всі, хто до світу партійних бонз не належить. Тому з помсти бонзам можна випивати усе підряд, кидатися тортами і тістечками і танцювати голяка на підборах по качках та лебедях, кататися на офіціозній люстрі. Але вони спершу й налякані: дзвін першого розбитого бокала нагадує, що ти належиш до світу плебеїв. Проте алкоголь роззброює і фініта ля комедія не за горами. "Фільм присвячено тим, хто вболіває за листками роздушеного салату", – підбивається іронічний підсумок.

Але те, що Хітілова насправді на стороні власних маргариток-героїнь, сумніватися не доводиться. Дозволяючи їм безтурботно перелітати від "жертви" до "жертви", радісно хихотіти, носити модні зачіски, убиратися в свої стильні барвисті сукні, без комплексів роздягатися та ніжитися у ліжку, Хітілова промовляє: можливо, жіноче життя таким і повинно бути?

 

Єдина жінка, котру вона дівчатам протиставляє, це служничка у жіночій вбиральні. Вона ставиться до Маржинок із материнською любов’ю, вона співає їм балади про нещасне кохання і щиро співчуває їм. Вони ж обкрадають її на 5 крон. Та й те, вочевидь не зі зла. Просто так. Жіночність вона нерідко ірраціональна.

Натомість народжена в 1929 році Вера Хітілова змушує нас уявити, коли б за рішенням якогось "комсомольського осередку" наших красунь поставили б на шлях перевиконання. Стягнуті мотузками в костюми із обрізків пропагандистських комуністичних газет дівчата шепчуть собі, що будуть щасливі, коли працюватимуть. Вони не щебечуть, а намагаються склеїти кавалки розбитих тарілок, що – як відомо – є нонсенсом. Тому – їм краще померти у своїх еротичних платтях, потонути у річці, куди їх привезуть партійні бонзи. В "правильній" країні таким тунеядкам не жити.

 

 

 

 

 

Місце проведення:

Івана Федорова 12
01030 Київ
Ukraine

Дата:

18 жовт. 2013

Організатор:

Чеський центр є співорганізатором події

Майбутні події

Перекладацький конкурс імені Сузанни Рот / Перакладніцкі конкурс імя Зузаны Рот

1 січ. 2020 - 30 черв. 2020

Мережа Чеських центрів і Чеський літературний центр (секція Моравської земської бібліотеки у Брні) оголошують початок Міжнародного перекладацького конкурсу імені Сузанни Рот. // Сетка...

Czech In в "Історичній Правді"

1 січ. 2020 - 31 груд. 2020

"Історична Правда" у співпраці з Чеським центром в Києві розпочала новий авторський проєкт. На сайті в рубриці "Czech-in" щомісяця публікуватимуться статті про чеське двадцяте...

Розмовний клуб

10 січ. 2020 - 23 груд. 2020

Щоп’ятниці та щосуботи всі, хто цікавляться Чехією та її мовою, зможуть брати участь у мовному клубі Чеського центру, який вестиме носій...

Оксамитова революція 1989 від Національного музею

27 січ. 2020 - 23 груд. 2020

У рамках участі на святкуванні 30-ї річниці Оксамитової революції в Чеській Республіці і у Словаччині Чеський центр Київ приготував як художній додаток Czech In виставку, підготовлену чеським...

Scio тести у Києві

8 лют. 2020 - 23 трав. 2020

Національні порівняльні іспити Scio в 2019 році вперше в Україні!

Виставка плакатів CzechImage в Україні

13 лют. 2020 - 21 груд. 2020

Ця виставка репрезентує погляди на імідж Чехії молодого покоління, втілені в роботах студентів художніх...

Всі події


Нагадування про акцію
Ця подія не може бути відкликанa, оскільки вже почалася