Česká centra, Czech Centres

Česká centra / Czech centres - logo

Ева Турнова

Всі новини

Ева Турнова

Народилася 1966 року в Празі. Грає на бас-гітарі, пише тексти, малу публіцистику, музику, перекладає. Вивчала англійську та чеську мови в Карловому університеті. Грала у групах «Відважні серця», «DG 307» та «Північ»; з початку нового тисячоліття активна учасниця « The Plastic People of the Universe - oficiální profil» та на чолі власного проекту «Eturnity». Видала три книги своїх колонок, які спочатку публікувалися в тижневиках «Instinkt» та «Reflex»: «Турновий гай І» (2013), «Турновий гай ІІ» (2014) і «Турновий гай ІІІ» (2014). У 2015 році Єва Турнова була гостею найбільшого центральноєвропейського літературного фестивалю Місяць авторських читань у Львові (http://www.misyacavtorskykhchytan.com.ua), і окрім усього, гостювала в українському Львові.

Сучасна ситуація – як Ви сприймаєте її на особистому рівні, і (якщо це взагалі можна відокремити) на рівні письменниці, тобто творчої людини, яка за природою свого покликання є надчутливою до подібних явищ?

– У мене слабке відчуття, ніби ми до цього моменту грали в якусь гру. Іноді ми вигравали, іноді програвали, час від часу блефували, але зараз ця гра перервалася, ми всі лишилися кожен зі своїм гральним полем та фішками, нікуди і немає для чого робити хід. Перемога втратила свою цінність. Кожен стикається здебільшого з самим собою, до того ж, з обмеженим запасом ресурсів та страхом на додачу. Багатьом людям важко бачити себе неначе вивернутими назовні, і при цьому не мати можливості щось виштовхнути, кудись втекти, чимось відбитись. Ми можемо зійти з глузду або отримати від цього якусь користь для себе. Час сповільнився, багато людей, мабуть, дуже розгублені, вони не знали, що робити з вільним часом навіть у вихідні – не кажучи вже про подібний нон-стоп режим. Я намагаюся писати про цю ситуацію у вигляді заміток, які регулярно виходять на ČRo Plus. Здебільшого мова в них йде про те, що цього тижня відбувається в моїй голові, тож навіть зараз вони не відрізняються. Ще я написала таке собі вигадане бачення найближчого майбутнього, але з реальною основою про те, який зиск з цієї ситуації має Бабіш. Я використовувала перебільшення, ніби «Лелече гніздо» (Čapí hnízdo скандальний через своє незаконне фінансування і виведення у приватну власність рекреаційний комплекс чеського прем'єра Андрея Бабіша – прим. ред.) відкриється та забезпечить кожного хворого ліжком за три тисячі. А зачинені театри в майбутньому будуть слугувати лише для уряду – так закони будуть формулюватися в Švandově, просуватися у Strašnickém тa Řeznické, і все це закінчиться в Na provázku (назви чеських театрів прим.ред.). На мою думку, політична сатира потрібна навіть у той час, коли люди бояться, і це досить тонкий лід.

Очевидно, що весь цей період рано чи пізно відобразиться в літературі, образотворчому мистецтві, музиці, кіно, в документальних фільмах – не як науково-фантастична тема катастрофи, а як реальність. Зараз для цього ще рано, але я все одно запитаю: у Вас вже виникало бажання чи принаймні тяжіння зафіксувати щось з того, що ми переживаємо зараз, або хоча б записати якусь креативну ідею з цього приводу?

– Нещодавно я зустріла дивовижну особу, її звуть Владівойна Ла Чіа. Вона була гостем на моєму ток-шоу, потім ми разом зіграли концерт. Від початку карантину ми записували та надсилали до її передачі «Дада» на радіо Влтаві невимушене апокаліптичне інтерв’ю. У цій історії ми залишилися одні в усьому світі і спілкуємося за допомогою приймачів, які самі сконструювали. До того навіть є комікси.

Іноді я починаю шкрябати щось, що з часом могло би стати романом – він починався би з сьогоднішньої ситуації і закінчувався нормалізацією. Він був би частково автобіографічним і називався би «Я завжди так думала» (або Роман з каменю :-)

Про що ви найчастіше розмірковуєте останніми тижнями?

– Десь у січні я знову переглянула старий добрий фільм «Дванадцять мавп». Стрічка розповідає історію штучного вірусу, від якого загинули більшість жителів нашої планети. Фантастика, повна драми і поворотів. Минув місяць, і звичайна реальність на Землі перетворилась у наукову фантастику з трохи схожим сюжетом.

Я думаю про те, яким буде світ, коли все вщухне, і на думку спадають різні сценарії. Наскільки люди звикнуть до онлайн-освіти, до того, що вони можуть займатися своєю роботою з домашніх офісів і на противагу тому – наскільки їм бракуватиме фізичного зв'язку. Мені цікаво, яка ситуація буде з їжею, може мені доведеться розширювати квітники. (сміється) 

Я намагаюся уявити навіть найгіршу альтернативну кінцівку, в якій загинуло б десять відсотків населення світу, особливо літніх людей. Наша планета стала б таким веселою дитячою земною кулею, кохання перетворилося би на секс, старі цінності зійшли би нанівець. Почались би події такого собі сучасного «Володаря Мух», де група дітей намагається побудувати демократичне суспільство, але в кінці зазнає поразки. Цього не станеться, сподіваюся. «Володар Мух» завжди був моїм нічним кошмаром.

Вас здивували якісь ваші особисті реакції?

– Наскільки складно переступити власну тінь – по суті, в будь-якій ситуації – его ніколи не спить…

Як ви даєте собі раду з ситуацією, яка склалася?

– Я живу в будинку з подругою, пишу, малюю, рубаю дрова, ми їздимо на велосипедах, щелепа вчора ледь не відпала на морозі – це все добре, але раніше була видимість, що така не надто стимулююча діяльність буде перемежовуватися з публічними виступами, я все-таки не дуже звикла творити до шухляди.

Що для вас означає значуща в подібний час робота?

– Коли я виїжджала з Праги, біля шосе я побачила білборд із рекламою косметики, і це раптом здалося мені зовсім недоречним. Тому, можливо, в цій ситуації людина починає більше розрізняти, що є баластом, а у що є сенс вкладати енергію. Можливо також, зараз саме час навчитися нічого не робити і просто тинятися.

Криза завжди призводить до можливості усвідомити, що для кожного найважливіше. Як це відбувається у Вас?

– Відносини. Але я це з’ясовую для себе постійно. Тепер всі, певно, більше балансують, і краще видно, в якому стані вони знаходяться. І зрозуміло, що зазвичай у всьому винні саме ви. У мого коректора є девіз у своєму профілі: «Ти не втратиш те, що твоє, і не втримаєш того, що тобі не належить». Це завжди мене заспокоює. Є сенс працювати над стосунками, але при цьому не намагатися утримати їх за будь-яку ціну. Зараз ми багато спілкуємося з друзями і досить довго розмовляємо, що є новинкою, бо останнім часом всі страшенно кудись поспішали..

Тепер мені дзвонив друг, Вратя Брабенец, то була прекрасна розмова, і він сказав: «За останні кілька десятиліть майже нічого не відбулося, а зараз все розвалилось за місяць, і ніхто не знає, що буде далі». Потім ми поговорили про книгу «3000 років китайської поезії». Наскільки в ній, власне, нічого не відбувається – ніяких драм, жодних переламних моментів. Одного вірша він мені інтерпретував по телефону: «Китайський чоловік приходить додому, жінка запитує його, що він зробив. А він скаже: «Я прив’язав човен на березі річки». Жінка скаже: «У тебе немає човна, і тут немає річки. Я приготувала для тебе суп із коренів лотоса». Він з'їсть його і засне». І я питаю: «Вратьо, як твої справи?» – на що він: «Закінчується розум і ром».

Як саме виглядає ваша щоденна програма зараз?

– Сніданок, до сараю за вугіллям, вимести попіл, затопити піч, сокиркою розбити кригу в бочці, щоб була вода для миття посуду, потім поснідати, прогулятись, писати, підкинути дрів до печі, зробити сніговика або трохи позасмагати, перевірити мишоловки, поїхати до друзів за питною водою, поговорити з донькою чи друзями по телефону, медитувати, додати вугілля в піч, подивитись на зірки, спати.

Чого Вам найбільше бракує останнім часом?

– Гри та відчуття свободи, коли можна зібратись і йти куди завгодно.

Що останні кілька тижнів приносить Вам радість?

– Я закінчую свою восьму книгу в колонках «Turnový háj». Вже на завершальній стадії – я вибираю ілюстрації, консультуюсь щодо обкладинки з графічним дизайнером. Переглядаючи книгу, я радісно згадую те, що мені тоді спадало на думку, з ким я бачилась, хто мене надихав, що було в моїй голові. Це такий собі щоденник, навіть мови не йшло про те, щоби щодня це робити.

Вам довелося щось скасувати або вимушено перенести на пізніший час?

– Мені шкода, що саме в той час, коли ми з моїм гуртом Eturnity працювали над новими проектами, і вже домовились про участь у багатьох подіях, всі концерти відмінились. Потім з іншим гуртом ми відновили проект «Божевілля» Мейли Главси, прем’єра якого повинна була відбутися в квітні у Акрополі. А хрещення моєї книги тепер взагалі відбудеться бозна-коли. Напевно, має пройти достатньо часу, перш ніж люди захочуть відвідувати концерти та насолоджуватися потріскуванням «з печі».

Як Ви вважаєте, де проходить межа між необхідними обмежуючими заходами та відверто зайвим позбавленням особистої свободи?

– Все це починається потроху. Спочатку з необхідності, потім в рамках профілактики, потім просто все залишають як є, бо люди вже до того звикли і не надто протестують. Люди мали би пильно слідкувати і стежити за ситуацією, а не покладатися на те, що хтось весь час все за нас вирішуватиме. Вийти із тієї млосної пасивності. Бабіш робить з нас васалів, використовує всі можливі засоби, щоб антибабішівці наїлись, а він залишився цілим.

Слово має набагато більшу вагу в періоди небезпеки, ніж у спокійний час, і ми спостерігаємо, як прем'єр-міністр Чехії зазнає поразки саме тому, що грубо обходить значення слів, і коли він виступає перед людьми з промовою – всі хотіли б аплодувати їй, а натомість його слова зовсім не викликають довіри…

– Насправді багато людей аплодують йому, і мене це лякає. Це більше від лінощів і бажання певності. Англійською це називається «самоупередженість» (self serving bias), спотворенням певної реальності заради власної мети, самонавіюванням. Коли більшість виборців на президентських виборах віддавали свої голоси Земанові, я порівнювала їх до дружини, з якої знущаються вдома. Навіть коли проблеми чоловіка вже відбиваються на ній – вона його не покине, адже вона звикла до такої моделі поведінки з дитинства. Ми насправді надто звикли прислухатися до минулого. Чехи не дурні, але чомусь більшість із них не хочуть бути вільними, керувати власним життям та використовувати здоровий глузд. Тому що це означало би втручання і у власні дані. І, можливо, навіть видалення дечого. І тому вони навіть не можуть помітити, що досі непослідовна балаканина Бабіша раптом перетворилася на сердечний монолог Мірека Душіна (позитивний персонаж легендарного чеського коміксу “Rychlé šípy” Ярослава Фоґлара, який оповідав про вигаданий хлопчачий клуб на кшталт скаутів прим. ред.).

 


 

 

Zobrazeno: 0 x