Česká centra, Czech Centres

Česká centra / Czech centres - logo

Джоліон Нейгель

Всі новини

Джоліон Нейгель

Джоліон Нейгель (кореспондент «Голосу Америки» та «Вільної Європи»)

Мої відносини з Україною сягають моїх студентських років у Нью-Йорку та Вашингтоні в 1970-х, де я мав трьох професорів українського походження. Дякуючи професорам Петру Гойї, Зеновію Сохоровому та Романові Дражновському моє ставлення до України й прилеглих регіонів значно змінилося, а погляди розширилися і поглибилися.

Будучи ще молодим американцем, я з середини сімдесятих років з рюкзаком за спиною подорожував Східною Європою, по слідам Лемків та їх невизначеної національної та релігійної ідентичності, бував на північному сході Словаччини, і в північних прикордонних районах Румунії, де мешкали Гуцули.

Foto: Sergey Korovayny


Під час першої поїздки до України у 1978 році я відвідав Ужгород, Львів та Київ. Люди, з якими я зустрічався, були дружніми, щедрими та спраглими до інформації про зовнішній світ. Всі три міста були помітно відзначені «радянськістю». Своєю архітектурою та урбаністикою Київ мені тоді вражаюче нагадував центральну частину нью-йоркського Брукліну – не виключено, що багато з київських архітекторів знаходило натхнення в американській архітектурі, чи може вони навіть емігрували до Америки після Жовтневої революції і продовжували будувати вже там.

У липні 1991 року, як кореспондент «Голосу Америки», я з коротким візитом повернувся до Києва. Це красиве місто здавалося трохи пошарпаним, крамниці були майже порожні, люди перебували у зневірі від тогочасних подій . По тому, на початку січня 1992 року, в перші дні після остаточного розпаду СРСР, я знову приїздив до Львова та Києва. Хоча Львів перебував ще в доволі занедбаному стані, проте був відчутний якийсь обережний оптимізм, незважаючи на очевидне зростання напруги між тодішнім президентом Леонідом Кравчуком і Борисом Єльциним. Мова тоді йшла про різні махінації щодо залишків радянського впливу, які стосувалися чи то ядерного палива, чи торгівлі списаною армійською зброєю, або навіть шахрайства навколо так званої червоної ртуті. У Києві я записував інтерв'ю з керівництвом Національного Банку, які стосувалися стабільності гривні, розмовляв з МЗС стосовно того, чи вони вже мають плани стосовно відмежовування від практик радянської зовнішньої та консульської політики. Потім в державному залізничному управлінні я розпитував про те, наскільки вони готові до можливого масового відтоку українців та росіян на Захід, а з керівництвом Православної Церкви я говорив про вже тоді зростаючий розкол з Московським Патріархатом.

Майже через 27 років після цього я знову ненадовго завітав до Києва. Пам’ятники Леніну давно зникли, Хрещатик та його підземні переходи наповнені крамницями та кав’ярнями, можна побачити безліч нещодавно реконструйованих чи відремонтованих, а також абсолютно нових церков. Лівий берег Дніпра в напрямку до аеропорту "Бориспіль" тепер забудований новими житловими будинками. Сучасні пам'ятники відображають пам’ять про Голодомор чи Майдан. Уряд постійно діє задовго після півночі, а велика кількість озброєних до зубів поліцейських в центрі міста створює враження, ніби щось відбувається. У день мого від’їзду з Києва спалахує конфлікт у Керченській протоці, за ним слідує рішення про оголошення надзвичайного стану. Яка доля очікує Україну?

Джоліон Нейгель 28.11.2018

 

Zobrazeno: 0 x